У травні знов квітують каштани,
Та сльоза на щоці — не зника,
Бо жива ще у серці та рана,
Що війна нам лишила — гірка.
Гриміли гармати, палахкотіли хати,
І світ захлинався вогнем.
Дід мій ішов, аби волю тримати,
Та став лише іменем в день.
Та пам’ять крізь роки не гасне —
Болить кожен втраченний слід.
Сьогодні знов серце нещасне —
На сході наш новий заповіт.
Знов небо гримить над країною,
Матір молиться крізь печаль.
Історія — з кривавою тінню,
Повторює стару спіраль.
Але ми не зламаємось — ні!
Єдність — наш щит і меч.
Бо пам’ятаємо, ким були,
І захищаємо кожен плеч.
Цей день — не для мовчання,
Це — час згадати й зрости,
Щоб у випробувань змаганні
Людьми залишитись могли.
